Марта (встає). Не вповаю я ні на чоловіка, ані на батька старого. Вповаю я на бога, та на себе молоду! (Виходить на середину, засукує рукава, голосно). Коли ти борець, виходь, вражий сину, я з тобою боротись буду!
Борець. Ей, молодице, не берись не за своє діло, бо не пожалію, що жінка, сорому нароблю, що й не окупишся.
Марта. Бог мені допоможе молодій! Виходь, тричі препоганий!
Зчиняються боротись, трохи водяться, далі Марта кидає борцем на землю. Зразу зчиняється веселий галас. Всі збігаються до борця.
Голоси: Оце пошанувала!
— Умлів, сердешний.
— Принесіть води.
Приносять води й одливають борця. Він, хилитаючись, іде засоромлений.
Голоси: Іди здоров. — Випив добре, а закусив іще краще.
Марта. Бідний, а мені вже й шкода його. На-ж, хоч шапку свою візьми! (Оддає йому шапку).
Голоси: Тепер що-ж? Треба громадою могорич молодиці ставить, що викупила од сорому.
— Що треба, то треба.
Марта. Не турбуйтеся, добрі люди, мною, бо мені треба поспішати та ще-ж свого й миленького з гіркої неволі виручати. Три дні в свого роду гостювала, три дні мого Недоростка комарі кусали.
Голоси; Та признайся хоч на останку, що там трапилось із твоїм чоловіком, що не прибув із тобою?
