Чоловіки: Може-б ти, Остапе, поборовся з ним, ти-ж колись на це майстер був.
Остап (подумавши, набиваючи люльку). Ні, не поборюсь. Хай он Мартин побореться, в нього жінка молода.
— Це коли-б Омелько Баленків, той-би чого доброго зборов.
Борець (до музиків). Ану, хлопці, утніть! Зараз мені!
Музики сидячи починають грати. Борець хватає Хомину жінку, цілує, тягне танцювати.
Жінка. Хомо! Чого це вони до мене чіпляються! (Регоче).
Хома свариться на неї кулаком. Жінка йде з борцем у танок. Инші жінки підходять ближче, притупують ногами, инші йдуть танцювати. Чоловіки злазяться всі до гурту, закурюють люльки, дивляться на танок і роблять спокійно всякі уваги. Шинкар приносить горілку й мед. Борець п'є й частує жінок.
Чоловіки: А хай йому враг, вже аж спина заболіла. Де ти взявся на нашу голову?
— А наші баби, бач, які, аж зачервонілись до козака.
— Баба таки бабою.
— Ото гляди, що вражий син ще цілувать буде наших жінок.
— Як воно, Мартине, як оце він твою жінку поцілує?
Мартин (пустивши дим). Битиму.
Голос. Кого?
Мартин. Жінку.
Чоловіки: Оце я дивлюсь на свою та й і не впізнаю: сім років живу з нею, та ще не бачив,
