розірветься на дві половині! Ой-ой-ой!.. (Схиляє голову. Павза. Переговорює матір). Дурна! Завжди я у вас дурна! Ні, бачу, не шкода вам своєї дитини! Колись може і згадати буде нічим своє життя у батька. І не сходила гарно і не згуляла вільно, тільки наробилась та нагорювалася… Ех, та що й казать. (Тихо приспівує тієї пісні, що десь на вулиці співають).
(Гірко). Мала ще ти, кажуть!.. За плугом ходити — не мала, а на вулицю погуляти — мала… Бач, яка правда на світі. (Зітхає). Ну, дарма… Мабудь уже мені така судилася доля, щоб мій вік молодий проминув марно. Одягнуся в чорне, — піду в черниці запишуся. Або простужуся, та й кашляти буду. (Крізь сльози). Буду кашляти та марніти, а далі умру… (Співає соловей, Олена прислухається, далі радісно). Мамо! мамо! В Матвієвому саду соловейко співає. (Павза). Сплять уже… (Схиляється на руку, слухає соловейка, передражнює його).
До вікна крадучись підходить Тиміш. Побачивши його, Олена полохається, далі махає йому руками, щоб не підходив. Тиміш манить її рукою, киває в той бік головою, звідки чути співи. Олена крутить головою, що не можна.
Тиміш (тихо). Ходім.
Олена (теж тихо). Не можна.
Тиміш. Чому?
Олена (вигинається з вікна, тихо, але виразно). Не пускають…
