Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/149

Тяжко, важко на серденьку,
Як вечір настане.
Із-за хмари дрібен дощик,
Аж бульбашки дмуться:
Що за мною молодою
Всі родичі б'ються…
Бийся, бийся, мій родоньку,
Та й не побивайся:
Уже-ж мене з цього краю
Більш не сподівайся…

Минулися мої гуляння: зав'язано мені світ китайкою, заказано мені гуляннячко дротяною нагайкою… (Осміхається). А що я-ж тій вражій долі та не буду коритися, не буду журитися! Нехай моя лиха доля лежить на дні моря, а мені ще пожити на волі! (П'є чарку й розбиває). Оттак! (Гомін, сміх).

Голос чоловічий. Ну й молодиця! Дівчиною була як огонь, молодицею як корогов!

2.

Із-за корчми поважно виходить до беседи борець — у синій шапці, в жупані, в червоних, як калина, штанях; нікому не вклоняється, всіх зневажає.

Борець. Давай дорогу! (Всі замовкають, дають борцеві дорогу. Чути тихий гомін: „Борець, борець…“). Гей, шинкарю! Горілки-меду! Та мерщій мені, чуєш! (Шинкар швиденько побіг до хати).

Голоси: Ну, будемо збиратися.

— Ходімо, люди добрі, звідціля, бо нам пора.

Борець. А чого так хапатися. Перше треба діло зробити, а тоді вже й додому підете. (Зневажливо оглядає всіх, далі вирівнюється, гукає