Пріська (з печи). Чого це ти, Марто? Забула щось?
Марта. Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли: лошак норовистий, та щоб не порвав іще.
Марта загадково осміхається. Очі блищать сміливо, жартовливо. Змотує віжки на руки, киває головою й бадьоро мерщій виходить із хати. Чути, як на печі голосно позіхає Пріська.
За селом — „корчомка, муром мурована, біллю білована“. Біля корчомки — кучерява, дика груша. Коло неї — стіл, ослони. Там гуляє рід Мартин. За корчмою озивається иноді коняка. Рід розбився на гуртки. На призьбі сидять баби, співають. Біля столу частуються чоловіки. Далі — гомонять молодиці. Сидячи на моріжку, закусюють музики. Спершу чути тільки веселий гомін. Збоку кілько душ оступили Хому, п'яничку. Кожне з тих, що частуються, примовляє що-небудь до чарки. Переходять вільно од одного гуртка до другого. Частує — Мартин батько. Без шапки. Вбрання — празникове, стильне. Беседа гуляє поважно, по звичаю.
Батько. Вип'ємо-ж на коней, та погладимо гостині дорогу, та й будемо вертатись додому.
— Роди, боже, на всякого долю.
— Роди, боже, жито-пшеницю, дітей копицю.
— Пошли, боже, здоров'ячка та з неба дощ, та хліб, та цвіт та всячину.
