в рубленій коморці. Постелю сама постіль білу, пухову; вимощу, вирівняю, під боки м'яку перину підкладу. Візьму під руки й спати сама одведу.
Недоросток. Не берися вести мене, краще нехай візьметься хтось инший, бо я такий в горілці, що зразу заведусь битись.
Марта. А мені байдуже, ні слова тобі не скажу, бо од милого друга, кажуть, мила й пуга. Я тебе прохати буду, (сміється) буду цілувати, як дитину присплю, не зчуєшся, як і заснеш. Вставай-же швидче, бо вже сонечко високо.
Недоросток (мнеться). Ну, а того… (Думає). Знаю я, як спати в коморі: то тобі діти під коморою гомонять, то кури сокочуть… Виспишся за ними лихої години.
Марта. Немає у батька малих дітей, а од курей поставлю сторожу. Поки будеш спати, ніщо не крикне, ні писне. Спатимеш, поки сам схочеш. А як устанеш, вже тобі все буде готове: і водиця умитись, і рушник — утертись, і варенички на сніданок гарячі у маслі, і горілочка, як кажуть, у пляшці, не аби-яка, а з перцем, з інберцем та й ще, мовляв, із щирим серцем. Вставай-же, вставай… паничику мій хороший, мальований. (Жартовливо ворушить його).
Ой, ти, жінко моя,
Ти, голубко моя:
Біля твого, жінко, боку,
Не боюся їжака…
Виходять. В хаті тихо. Незабаром вертається швиденько Марта, весела й рада. Шукає щось під полом.
