Недоросток. Не поїдемо й не гавкай!
Марта. Та хіба-ж я коли тобі не так слово сказала, що недобрий до мене такий? Чи я-ж у тебе жінка над усіх найгірша? Як будеш мене сварити та не жалувати, до батька не пускати, то я й помарнію. (Осміхаючись). Та й люди сміятимуться: скажуть — взяв погану жінку, собі не до пари. (Недоросток трохи одвертає голову). Ось не гаймося, та не барімося, та сядемо рядочком, та поїдемо ладком перед людьми, щоб і люди нами пораділи. (Жартівливо). Слухай, чорнявий! (Недоросток трохи осміхається. Марта напівжартовливо). Максиме Гавриловичу! Прохав батько, прохала мати і я вірнесенько прошу: поїдемо до мого батька-матері на хліб, на сіль, на чесну бесіду!
Недоросток (повертаєся зовсім). О… бач, і говорить навчилась. А то мовчить, як тума. (Сміється).
Марта. Ти думаєш, що я вже й говорити не вмію? Ось не жур та не клопочи моєї голови, та пожалій мене, молодої — то я тобі й співатиму, й жартуватиму… Вставай-же, та поїдемо. (Приплющує очі й киває головою). А в мого-ж батенька та двір-же великий-великий, а садок зелений — є де походити, в холодку спочити. Що-свята, що-неділі — наїздять до нас хорошії гості… Та як почнуть гостювати співати та гомоніти, то й ночи тієї мало.
Недоросток. Ну, а чим-ж теща буде нас шанувати? Може поставить хрущі в борщі, а на вечерю ягли, щоб голодні спати лягли.
