Пріська. Мабуть і я трохи полежу. А ти, дочко, кажи: я слухатиму. (Примощується на припічку). Немає нічого кращого, як коржі з суничками: оце-б так, парень, із'їлось… (Ковтає слину, дрімає).
Марта (чути, як приспівує).
Помалу-малу, братіку, грай!
Не рази серденька ти мого вкрай;
Ми по ягідки ходили,
Мене сестри згубили:
Під калиною закопали,
Калиновим листом закривали…
Недоросток (трохи згодом). Підожди, підожди, підожди! Ти-ж чого ото вперед забігаєш? Чого ото хапаєшся так? Кортить швидче їхати?
Марта (винувато). А то-ж хіба ні, крилами-б летіла!
Недоросток. А мене, бач, саме на сон бере. (Позіхає). Чи не залишить нам, жінко, ці гості до иншого разу? Га? чи як ти, жінко, скажеш? (Марта мовчить). Ну, чого-ж ти мовчиш?
Марта (смутно). Що-ж мені тепер уже казати?
Недоросток. А ти свою лінію держи: гризися зо мною, або плач!
Марта (витирає сльози). Таке, хоч і справді плач. (Спершу журиться, думає; далі лице веселішає, підходить до полу). Максиме, не сердься вже не мене дурную, я вже буду говорити з тобою.
Недоросток (не повертаючись, пацає ногами). Геть, геть! Не підходь, коли я сердитий!
Марта. Я вже буду вірненько-вірненько тебе прохати: вставай, та будемо їхати! Пожалуй уже мене хоч трошки.
