ко-ж ти!.. (Надувшись ходить по хаті, далі лягає на полу). Марто, а йди сюди!
Марта (цікавлючись підходить). Чого?
Недоросток. Постій отут не багато трошки, та говори зо мною.
Марта (осміхаючись). Я-ж не знаю, що мені й говорити.
Недоросток. Що говорити, то говорити, аби я бачив, що ти говориш до мене! (Марта знизує плечима). Хоч казку кажи!
Пріська (осміхаючись). Еге, дочко, розкажи оце яку-небудь казочку, і я послухаю: я, боже, як люблю, коли ото гомонить що біля мене. Учися, дочко, говорити! Будь привітненька та веселенька, то й у хаті повеселішає.
Марта (привітно). Ну, то якої-ж?
Недоросток. Та якої-небудь, все одно!
Марта (розказує як дітям). Був собі дід та баба…
Пріська (лагідно). Оттак… Був собі дідусик та бабуся та курочка рябесенька… То воно зразу й веселіше в хаті, вже не той і лад у сем'ї, а то мовчиш та й мовчиш…
Недоросток. Ну, добре вже, добре. (Мовчки прихитує до казки головою).
Марта. Був собі дід та баба, та було в них три дочки й синок Івашко. Пішли вони в ліс по сунички.
Пріська (перебиває з жалем). Е-е, дочко, одійшли вже сунички! Не довелося цього року й покуштувати, а, кажуть, було вродило, як гною…
Недоросток. Отож які ви! Слухайте мовчки.
Пріська. Добре, добре. (Робить дуже уважний вигляд, далі починає дрімати. Марта тихо розказує).
