деться по простому, по мужицькому: вставати треба рано, робити до сьомого поту… Так наші батьки робили, так і нас учили. То, дякувати богові, не буваємо голодні, не буваємо й голі, та й якесь там і хазяйствечко водиться: (ніби зневажливо) сім пар волів у лузі, а чотири в плузі, вівці у вигоні, коні на припоні…
Пріська. Бач… от і кажуть, що „оченашу“ не знає. А воно-ж тобі як шовком шиє…
Недоросток (сміється радий). Еге… вони думають, як молодий, то й слова не скажу між гостями. Сидітиму та слухатиму готового? Хай-но лишень і старий який заговорить зо мною! (Одкашлюєтьсн, береться рукою за бік, другою розмахує. Говорить поважно, нап'явши велику шапку).
Пріська. Яке-ж утішненьке — як по зорях читає… І де воно понаучувалось такому!..
Недоросток (розпалюється). Так отак то, люди добрі! Наказано, заповідано всім у військо виряжатись! В кого є коні, годуйте, в кого нема, купуйте! Кидаю все моє хазяйство, поля й діброви, воли й корови, матір, жінку молоду, а сам іду землі брати, городи плюндрувати!!
Пріська. Ох, ти-ж мій вузличок!
Недоросток. Ви знаєте, хто ми такі? Ми не прості люди — ми козаки… ми…
Марта (з паляницею під рукою). Ну, то вже я й запрягла!
Недоросток (незадоволено). Уже? Ну й швид-
