Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/14

Цю сторінку схвалено

Савка. Ну, вже-ж так, як і ти думаєш, мабуть не буде.

Тиміш (уперто). Побачимо.

Тиміш пішов. Савка зачиняє ворота, далі позіхає і йде в сіни. Зачиняє двері. Чути, як гуркотить засув.

 
VII.

Чути з різних кутків співи по селу. Иноді виривається молодий гомін, парубочі гуки. В гомін уплітається клепачка. В хаті тихо прочиняється вікно, з його визирає Олена, схиляє голову на руку.

Олена (говорить до матері, що десь у хаті). Чого вам, мамо? Ну, й що-ж робити маю, коли мене й сон не бере. (Крізь плач). Ой, мамо моя, матусенько, коли-б-же ви знали, як то тяжко той вечір сподіваний утеряти. Та коли-б ще ви знали який-же то вечір! Сьогодні обіщався надійти з Брусової на вулицю Олекса з скрипкою, а Поливчаного Павлик із бубоном. Наталя казала, що одягнеться за циганку та ворожити всім буде. Всі подружечки будуть гуляти, будуть співати, а ти, Олено, коло вікна сиди та рукавцями тільки сльози витирай. Жмінька того віку дівочого, та й того не дають прожити вільно. Чи я-ж у вас неслухняна, а чи я лінива? Чи я у вас наймичка? Чи я у вас у черниці наречена? Чи може десь долі я у вас не маю… (Чути музики. Олена раптово кидається, радісно). Ой, мамцю, музики! (Приграє губами, робить плечима рухи, ніби танцює). Ой, мамо рідненька, ой, пустіть-же мене, та ще й швидче, бо як не пустите, то серце моє