зазирає через плече матері. Радо). Го-го-го! горіхи, та й ще смажені! (Підскакує).
Пріська (докірливо, соромливо спиняє його). Та ось цить… не так голосно. (Розказує). Як нарошне виставив вражий крамар на вікні повнісінький ящик. Побачила, то так забажалося, що аж ніби занудило. Та й не витерпіла таки, зачиркала десяток крашанок.
Недоросток (тимчасом хватає один горіх, гризе). Гм… Ай добрі-ж! (Хватає з узла в обидва жмені, сипле собі в шапку).
Пріська (докірливо). То оце ти всі собі й захопив? Бач, який добрий! А матері, катюго, нічого й не оставив?
Недоросток. А вам нащо? У вас-же зубів, казали, немає… Ну, нате й вам… (Одсипає назад).
Пріська. Та хоч пеньками може розкушу, скільки-небудь… висип, сину, в приставочку, та й будемо кусати вкупі.
Недоросток (подумавши). Як пани, мамо?
Пріська. Еге-ж, сину, як пани. (Горіхи Недоросток пересипає в приставку, гризуть розмовляючи).
Пріська. Та чого ж це ти, сину, справді… не поїхав до тещі? Передумав, чи як?
Недоросток. Поїхати поїдемо, тільки нехай перше промнеться ота доросла. Кат її не візьме, як запряже і вдруге. Я її привчу таки говорити до чоловіка. А то що воно за жінка? Миркне слово-двоє та й мовчить.
Пріська. Таки й справді морока його знає, що воно за молодиця: і робить, і шанується, а все якимсь вовком позирає, як чуже. І не розбереш: чи воно таке плохе, чи дурне,
