дар, як чиряк, де схоче, там і сяде. (Перекидається). Гоп… „А що вже той їжак“…
Маруся. А щоб уже тобі отой їжак та на язик!
Маруся. Ой… господи! (Швиденько бере води в кухоль і біжить до Недоростка. Той зразу схоплюється, стає на полу в куток, галасує, зчиняють бучу).
Пріська (з вузлами). А ви, діточки, знову гризетесь? І що воно за знак, тільки зійшлися до купи, так і завелися, так і збили бучу.
Недоросток (підбігає зразу до матері, скаржиться). Мамо, оця навісна дівка хоче намовляти Марту, щоб покинула нас!
Пріська (докірливо). О-о… нащо-ж, дочко, таке робити? Не то, щоб на лад зводила, а ти сварити їх збираєшся!
Маруся. Не сварю я їх, мамо, сам він доведе молодицю, що покине. Ще-ж удосвіта виряжались їхати, та бачте, як поїхали? Отож і досі морочить голову та варить воду з молодиці… Хіба-ж у добрих людей, мамо, так ведеться?
Недоросток. Може нам пожартувати хотілося, що тобі до того?
Пріська. Облиш, дочко! Хай собі живуть, як знають: це їхнє діло! Хай собі жартують, на те молоді!
Маруся. Мамо, дурні це жарти, коли од їх сльози! А ви замість того, щоб спинити його, ще потураєте йому! Доки ви будете пести-
