Марта. Повезли масло та сир у місто.
Маруся. Максим з ними?
Недоросток (з печи). А я чого там не бачив!
Маруся (дивуючись). Моя ненько! — То оце він і досі з печи не злазив? Слухай, бицмане, що це ти собі думаєш? Вже-ж люди з церкви йдуть! Коли думка їхати, то доки його збиратися? Будеш лагодитись, поки й ніч зайде?
Недоросток. Нехай одгадає, чого мені треба — зараз буду одягатися.
Маруся (дивуючись). Жила й не бачила такого чоловіка! (Озирається навкруги, хапає кухоль з водою й вилазить на припічок). Ось може я одгадаю, чого тобі треба. (Ллє водою на нього).
Недоросток (здіймає галас). Навіжена! Навісна! Макоцвітна! — Годі, скажена! (Зіскакує з печи).
Маруся. А чи так тебе прохати! (Сміється). А ти, Марто, й досі не догадалась! Бувши тобою, я-б давно стягла його з печи, хоч кочергою.
Недоросток (витирає лице й шию). Ну, скажи, чи єсть оце у тебе толк — лити холодну воду за шию? Ти-ж бачиш, що я розпарився, то-ж застудитись можна! Горя навіки дістати! Що це тобі — іграшки?
Маруся. Ой, леле! Гляди! щоб не застудився! Доки-ж із тобою панькатися? Патякає, морочить голову!
Недоросток. А може я зовсім не хочу їхати, що ти мені зробиш? Не хочу та й уже. (Насуплює брови). Марто! іди розпрягай коні. Он завтра, поки стоїть на годині, треба сіно згребти. Знаєш, кажуть: що хто гостей шу-
