Марта. Сорочка лежить на комині, — я ще з вечора поклала. А одежу зараз достану. (Достає Недоросткову празникову одежу).
Недоросток. Де-ж та сорочка?! (Зразу). Ні, єсть… (Щось бурчить собі, далі приспівує).
Що уже той їжак
Та й у хату заліз:
Тікай, тікай чоловіче,
Бо їжак тебе ззість…
В мене, жінко, басок таки єсть… треба буде колись на крилас піти… (Репетує). Що це за сорочка! Яку оце ти мені сорочку даєш? (Сорочка летить із печи додолу). Ти мені не давай парубоцької сорочки…
Марта (лагідно). А я-ж думаю, що вишивана буде краща! (Дістає иншу).
Недоросток. Що ти тямиш там! Підеш між люди в парубоцькій сорочці, скажуть: чоловік не чоловік, парубок не парубок — блазень якийсь. (Бере другу). Ну, оце така. І коли вже ти мою вдачу переймеш. На иншу, то вже давно були-б ми в дорозі, а через тебе до обіда догаємось.
Марта. Так навчи мене, що мені робити, щоб тобі догодити!
Недоросток. Догадайся! Подумай трохи та й догадай…
Маруся. То це ви ще дома? Коли-ж ви в ката доїдете — хіба на ніч? (Марта знизує плечима). А де-ж Максим? (Марта мовчить). І матері немає… Де-ж мати?
