Недоросток. Що то воно — баба. Нічого воно тобі не знає, як оте наше руде теля. Неграмотне, недруковане, немуштроване. Слухай сюди: (пояснює) півень — це чоловік сердитий, а курка — жінка. Чоловік її розходився: давай їсти, давай їсти! А жінка каже: а чортового батька! Бач, тут треба мізкувати. Коли-б оце тобі вліпив в долоню з десяток линійок, як бувало наш дяк сипле, тоді-б у голові в тебе швидче колеса повертались… Ох, мабудь, доведеться таки ставити тебе на гречку. Треба. Нічого не вдієш. Хоч сором, хоч ні — бери коцюбу, становись. (Марта огинається, осміхаючись). Становись, становись, коли заробила! А то: отже, їй-богу, не поїдемо до тещі!
Марта (осміхаючись, бере коцюбу, стає на коліна). Ну, добре — нехай я постою, а ти-ж уже не гайся, злазь із печи, та одягайся.
Недоросток. Бач: у людей, буває, удається й маленьке, та розумненьке, шустреньке, а тебе вигнало, як сьому верству, а ти й за малого не справишся! Ну й сором: ото, бувши отакою великою, стояти на колінах?
Марта (осміхається). Коли-ж я така дурна вродилася!
Недоросток. Ох, біда мені з тобою… Ну, нема вже чого робити… будемо їхати… Так, кажеш, коні запряжені?
Марта. Давно вже.
Недоросток. Нагодовані, напоєні?
Марта. А як-же.
Недоросток. То виймай мені білу сорочку, та доставай одежу.
