Як ударив грім, в хаті починається руханина: зачиняють вікна. Хтось біжить закривати верх. Чути голоси. „Біжи, мерщій поздіймай одежу! — А як полотно! — Коней розпрягли? і т. инш. У вікно січе дощ.
Пріська. Слава тобі господи! Гарний дощик, грімовесенький, аж од серця одлягло.
Лиця веселі, радісні. На Недоростка менше звертають уваги. Хтось вносить жмут одежі.
Та-ж хата, прибрана по святковому. На стінах — рушники, килими. На печі — Недоросток; видно тільки його голову. Далі стоїть Марта, одягнута в дорогу.
Недоросток. Іще оцю, як одгадаєш, тоді буду одягатись: „півень каже — кудкудак, курка каже — так“. Ану?
Марта (здвигує плечима). Не знаю.
Недоросток. Бо дурна. От велика, а дурна. (Показує рукою). Кишок нема в голові.
Марта. Коли-ж не в голові воно мені: коні стоять давно запряжені.
Недоросток. Нема чого нам поспішатись, адже за шию не ллє?
Марта. Мати будуть клопотатись, вони-ж сподіваються нас на обід, коли то ми доїдемо такий світ?
Недоросток. Нехай і мати підожде, нічого їй не станеться. Ну, так не одгадаєш?
Марта (думає). Не знаю.
