Тиміш (підходить ближче). Це я, бачте, навідався був на вулицю, — коли-ж там парубки таке витівають. Музики, співи проти неділі заводять. А я собі парубок смирний… думаю: вернуся я краще додому, висплюся добре, а завтра до церкви піду.
Савка. Ну, а ти-ж, Тимоше, не забув хоч стежки до церкви?
Тиміш. Е ні, — цього не кажіть! Я змалку любив ходити до церкви.
Савка. Горобців у дзвіниці драти?
Тиміш. То тільки раз і було так, хлопці підмовили, а я сам плохий. Та хіба-ж ви мене не знаєте? (Достає тютюн). Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець.
Савка. Сховай, козаче, свій тютюнець, бо не буде діла.
Тиміш. Як саме?
Савка. А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.
Тиміш. Якого воза? Що це ви кажете?
Савка. А як лягаю спати, то ще й дрюка кладу коло себе.
Тиміш. Про що це ви?
Савка. Про те-ж таки, що й ти знаєш.
Тиміш. Щось ви говорите таке, чого я ніяк не врозумію. Мабуть, краще я піду собі. Добраніч!
Савка (сміється). Іди, здоровий!
Тиміш (одійшовши далі, ніби сам до себе). Бач, які порядки вже заводяться! Роби цілий тиждень, як віл, а прийде свято, то ще тобі й гуляти не вільно. Ні, так воно не буде!
