хай уже ти сам вип'єш її до обіду, а все-ж докажу до краю.
Пріська (хитає головою). Такого впіймаєш…
Недоросток. А не хочеш — прохати не будемо. Ходім!
Пріська. Та підожди. Все одно дощ находить, косити не будете… (До Юхима). Ну-ну, так що каже Мошко?
Недоросток. Та він вам накаже: хіба не знаєте брехуна!
Юхим. А Мошко й каже: коли йому треба побитися з жінкою, то він вилізе на лавку, та й кличе: а йди, каже серце, Марто, я тебе поцілую! Тільки Марта підійде, то він її за косу цап! — та й повисне. (Всі сміються).
Недоросток (докоряє). А безстрамнику, гріх-же брехати! На тім світі чорти за язик обценьками тягнутимуть!
Пріська (регоче). А бодай ти скис! Отож таке й витіє й виплете.
Недоросток. Мамо! Та, їй-же богу, він бреше! Ніколи не було цього!
Пріська (була змовкла, далі з більшою силою починає реготати, одмахуючись рукою од Недоростка). Це виходить на те, що вчепиться в косу, як реп'ях, та й… (регоче) бовтається. (Регоче).
Недоросток (докірливо). Мамо, і ото ви ймете йому віри? Хіба-ж вам не видно, що ми врівні з Мартою!
Юхим. Ану-ж постановіться рядком, щоб було видно!
Недоросток (зі зла). Я тебе як стану, то за дев'ятими ворітьми кавкнеш.
Юхим. Бо знаєш, що доведеться ослончик
