лом… Розколоти, сину, попілу та соли, кажуть, помагає.
Недоросток. От нещастя… (Дістає чарку, порається. Стурбовано). Мамо, що це ви собі надумали? Посиротить нас хочете? (Вибігає у сіни, хлюпощеться),
Пріська. Ох… (Позіхає). Ти-б хоч-би заспівала, або що. А то чогось так нудно в хаті, а ти ще мовчиш. (Марта весь час, не одриваючись од роботи, приглядається й прислухується).
Марта. Чогось не здумаю ні однієї пісні. Чи позабувала, чи хто його знає…
Пріська. Отож, прости господи, яка-ж ти безлюдькувата.
Недоросток (вертається. Пріська знову починає стогнати). Пийте-ж, мамо, та всю зразу, щоб на дні нічого не оставалось.
Пріська. Ох… То, кажеш, сину, воно помагає?
Недоросток. Та хто-ж його знає: адже кажуть люди.
Пріська. Та люди накажуть, а хто його знає, яке воно… Так ти, сину, радиш випити?
Недоросток. Люди-ж п'ють, та й нічого їм не робиться з того; ще й помагає. (Підносить).
Пріська (неймовірно). Е-ге… Ти так кажеш, а може воно таке, що й у рот його не можна взяти. Ану, візьми, сину, на язик, скуштуй, яке воно.
Недоросток. Отож які-бо ви боязкі. (Куштує). Ну от… (Скривився й спльовує).
Пріська. То ото таке добре? Бач, який песиголовець, чим хотів матір напоїти! Може хотів яко-мога швидче на той світ спрова-
