(Далі додає словами).
Каже: Ой, догнали літа мої
На кленовому мості....
Ой, верніться, літа мої,
Та хоч до мене в гості…
Не вернемось, — кажуть, — не вернемось… забули й до кого… Отак-то, моя мила!
Василина (встає, зітхаючи). Ой ти, старий та бородатий!..
Савка. Чуєш? Ось хто цієї ночи спати не буде. Де-ж то він тут принаду почув?
Василина (швидко). Стій, часом чи не до нашої? Ану сховаймося. (Ховаються в сіни, прислухаються).
До воріт виходить Тиміш з квіткою на козирку, кашляє. Савка виходить із сіней, непомітно підходить до воріт.
Савка. Чи не застудився оце ти, Тимоше, що кашляєш раз-по-раз?
Тиміш (придивляється). Либонь, дядько Савка. Добривечір, дядюшко! З святим вечером!
Савка. Дякую-дякую. Кажу: чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш?
Тиміш. Та мабуть таки трохи застудився. Копав я сьогодні рівчак на городі та угрівшись випив кухоль води холодної, то оце мабуть од того і кашель напав. (Стиха покашлює).
Савка. Ну, то й чого-б ото я кашляючи з дому виходив.
