знову витіяв щось той дурисвіт. Дражниться та й дражниться з чоловіком; витіє не те, то инше, аби менше робити. (Осміхається). Кинули коси на покіс, та з левади в садок. Думаю: що вони будуть робити, а вони, кателики, заходились боротися в холодочку. Надворі жарко — роблять, щоб тільки швидче до вечора. (Осміхається). За віщо-ж це вони знову завелися:
У хату входять: Недоросток, червоний, жвавий, говорить голосно, вимахує руками. За ним, витираючи піт, спокійно йде Юхим.
Недоросток. Еге! Щоб вона була за моя жінка, коли-б не знала моєї вдачі! В мене того немає, як у инших, що поки встане та подумає… В мене має швидко!..
Юхим. Ну-ну, побачимо. (Сідає на ослоні й накладає люльку).
Недоросток (насупивши брови). Кхму! (Моргає на Марту: Марта соромливо одхиляє голову).
Юхим. От тобі й „кхму“!.. (Спокійно закурює). І нащо-б ото я казав, чого немає? (Передражнює). „В мене жінка муштрована. Тільки оком поведу, одразу вгадає, чого мені треба. Як сім раз не поцілує, не сяду ні снідати, ні обідати.
Пріська До Юхима. То оце ти підводиш їх цілуватися, чи як? А старий катюго, бач, що придумав? Робити — не прибити, а на витребеньки, то тобі й дня мало. Слухай тільки тебе, то ти направиш на стежку.
