Дід Северин. Було… Тепер минулося, уже немає. Одшуміло, одгриміло та й затихло. Тепер уже тільки-тільки мріється, як отой сон минущий. (Пішов, клепаючи і гомонячи). Пішли наші літа, як вітри круг світа… А гуляти — чому не гуляв! Еге! Чи гуляв іще хто другий так, як цей дід Северин… (Зникає).
Василина. І як-же ті літа швидко минають. Іще мені самій теє дівування перед очима: не згляділась, як і дочка виросла.
Савка. Шкода вже нам молодіти, старенька моя!.. (Жартом обгортає жінку).
Василина (сміється). Ось геть! Дивись, що вигадав, старе луб'я. (Пригортається до його).
Савка. Тепер луб'я, а колись було й голуб'я. Пам'ятаєш оту калину, що на леваді?
Василина (трохи соромлячись). Та вже-ж…
Савка. Не забула, що тоді казала мені?
Василина. Дурна була.
Савка (встає). Отож бо то й є!..
Василина. Та сиди, тобі кажу! Що тобі станеться, як трохи не доспиш.
Савка. Сиди не сиди, одначе того, що минуло, не вернути. Ні-і, не так воно поминуло. (Зітхає). Дядько Матвій співає, як тільки вип'є чарку. (Наспівує стиха):
— Ой ви, слуги молодії,
Беріть коні воронії,
Доганяйте, повертайте
Літа молодії…
