Зіля. Та він таке каже, що й слухати не годиться. (Знову прислухається). Що? Та й слухати не хочу! (Одмахується рукою).
Таня (нетерпляче). Противний Зіля! Чого-ж ви не кажете?
Зіля (до дідька, затуляючи вуха). Годі, годі! А то як почує Тетяна Васильовна, то із хати прожене. Тут коли-б королевич який оце нагодився, а то що — Зіля! Та голови не мороч.
Таня. Ой, та й хитренький-же той Панасик!..(Озирається боязно навкруги, подивилась на свічку, що гасне на ялинці. Соромливо-рішуче). Та це-ж ви — мій королевич! (Обнімає. Свічка гасне. Темно. Чути, як гуде хуртовина).
Катря (в темряві). Десь тут був батьків кобеняк… І, господи, яке завіяло надворі, з ніг валить! Позамітало скрізь, позаносило… (Зразу світить сірник. На мить із темряви видно казкову картину: Зіля в короні, у зірках як той королевич, що малювала Катря. До нього щільно пригорнулася Таня).
Катря (радісно і злякано). Ой, ненечко!.. (Сірник гасне. Темно).
