чинив той-же сторож і покликав Грицька, щоб той ішов додому. Грицькові знову пригадалась та образа, що сьогодні мав він од учителя, і він помалу, мовчки став виходити з курника.
— За віщо це тебе? — спитав сторож. — Хвалили, хвалили Музиченка, а то на̀ тобі: зразу в курник!
Грицько хотів щось сказати, та почув, як зразу до очей підступили сльози, і він нічого не сказав дідові, тільки махнув рукою.
На заході червоніло небо і де-не-де по йому світилися зірки. Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти. Грицько мало помічав теє й поспішав додому.
— А я мало не проґавила вас! — несподівано почув він за спиною знакомий голос. Грицько озирнувся. Засапавшись і розчервонівшись, його наганяла Галя.
— Ви на мене сердитеся? — просто й ласкаво спитала вона, йдучи рядом з ним.
— За віщо мені на вас сердитися? — одповів Грицько.
— Знаєте — мене така досада взяла, що ви через мене попалися, що навіть обідати не хотіла, а далі не витерпіла та оце вийшла вас зустрічати. — Галя щебетала жваво й весело і виймала щось із узлика, що був у неї під хусткою.
— Їсти хочете? — нате! — промовила вона, вийнявши з узлика пару пиріжків. — Я хотіла туди принести вам, та побоялася, щоб учителеві не попастися на очи.
91
