ти не впізнала? — то-ж син нашого будошника, Грицько, той самий, що ходив до школи в подертій шапці. І вчитель тоді побачить і скаже: я знав, що з його вийдуть люде, він і в школі добре вчився. А я йому тоді пригадаю, як він посадив мене в курник, і йому стидно буде.
Замарився Грицько, не зчувся, як надворі почало смеркати. Обійшов горище, надибав сушені груші, взяв скілько штук і почав гризти. Сів під виводом і став марити далі.
— А може я й екзамену не здержу в техничне! — подумалося йому. — Ні, хіба-ж я дурніший за других?.. Инші видержують, а я хіба ні? Хіба я чого не знаю? Ну, от хоч-би взять історію — чого я там не знаю? — У пам'яті Грицьковій одна за другою встав ряд історичних подій, царів, полководців. — Зараз усю історію од палятурки до палятурки розкажу! — подумав він. — Арихметики може не знаю?.. Чи була-ж у задачникові така задача, що-б я не зробив? Ех, ви! давайте мені найтруднішу задачу в світі — зроблю! Валя з блискучими ґудзиками до віку не зробить тих задач, які я можу зробити!.. От хоч-би, наприклад, оту…
Грицько став згадувати про якусь трудну задачу, став вираховувати її в голові. Потім перейшов думками на географію й став конспективно повторяти її від початку до краю.
Далі якось географія почала змішуватися з історією та граматикою, і стали зринати в голові якісь давні малюнки…
Коли в коридорі почулася чиясь важка хода, Грицько кинувся й помітив, що він уже спав, прихилившись головою до виводу. Двері про-
90
