Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/61

Цю сторінку схвалено

тім узявся рукою за ухо й мовчки одійшов у бік.

— Що таке? Що вчинилося? — збіглися круг його хлопці. Грицько витирав на ухові кров. Андрій кинув лозину й чухав потилицю.

— Це вже чорт зна що! — промовив Грицько серйозно, — до його з жартами, а він з усеї сили січе по ухові.

— А на віщо ж ти кажеш — циганка! — не хотів все-таки здаватись Андрій.

— Ну і циганка, та ще й плащувата! — сердито промовив Грицько.

— Ну от і заробив! — у тон йому одмовляє Андрій, — я розпалився й не бачив, по чому б'ю. На себе жалкуй — на що дражнив?

— Та за кого ж ти стоїш? За бабу? — обурився Грицько, — товариша проміняв на бабу… Ех ти, бабій!

— Ну, нехай і бабій.

— Коли так, од цього разу я з тобою незнакомий!

— Ну і добре.

Так виникла суперечка на принциповому ґрунті: посварилися.

Розбившись на гуртки, хлопці пішли з гаю різними дорогами. В гаю давно вже стемніло.

— Я не за те сержуся, що він мені ухо розсік, — казав дорогою Якову Грицько, то байдуже, плював би я на теє, а мені жаль, що він товариша зміняв на бабу!

 

 

Непомітно для школярів потекли дні за днями, тижні за тижнями; одні школярські події

61