Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/60

Цю сторінку схвалено

— Та де ж тут правду дівати, — обзиваються инші, — вона таки здорово на циганку скидається.

— Не кажіть так, бо я буду зо всіма з вами воюватись…

Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу. Хлопці цього тільки й чекали: збившись коло його, вони стали смикати його за одежу й дражнити на всякі лади. Андрій виломив лозину і став за ними ганятися. Хлопці не боронилися, тікали.

— Циганка! Відьма! відюха, зарізала пітуха! — чулися з усіх кінців, викрики.

Андрій міряв лозиною то одного, то другого. Піхтір, уже скоштувавши скілько разів по плечах, став оддалік і вигукував на ввесь гай, узявшись за ухо:

Та циганочка, та махлярочка
Вволи ж мою волю.

— Дак — так! — киваючи з-за берези головою, докоряв Андрієві Грицько, — продати товариство, козацьку віру за бабу, та ще й за циганку!

— Та ще й за відьму! — підхватували инші, — ти ж придивися до неї — в неї й очи відьомські!

— Андрій — подумай собі, схаменися!

Андрій кидався на всі сторони, роздавав гостинці й приказував:

— Оце тобі відьма! Оце тобі циганка! Оце тобі відьомські очи! — Погнавшись за Грицьком, він замахнувся лозиною, шоб влучити по плечах, а різнув по уху. Грицько спинився, по-

60