Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/54

Цю сторінку схвалено

Макар опустив руки, кліпав очима й почував себе перед хлопцями погано.

Після останньої лекції, коли школярі з звичайним гомоном висипали з школи й розпустилися по шляху, од гурту одділився Грицько з своїми синами та ще де-кілька старших хлопців і, перелізши через тинок, пішли ставищем; по середині ставища простяглися довгою стрічкою густі лози. Хлопці прямували в кущі й про щось тихо радилися.

— Замітили, хлопці, — промовив, один з гурту, — Андрій уже накинув оком на нову школярку?

— А вона, справді, ловкенько: говорить, як у дзвоник кує! — сміючись одмовляє Андрій.

Грицько спинився й суворо посваривсь на його пальцем:

— Ой, гляди, Андрію: не доведуть тебе до добра баби!

Андрій мовчки посміхається: роля зрадливого сина Бульби йому дуже подобається…

Підійшовши до найгустішого куща лози, хлопці стали й озирнулися кругом.

— Гай-гай! Та як же за літо поросла наша хата — і впізнати трудно? — промовив Грицько, оглядаючи в будяках та в кропиві місце між лозою.

— Підожди, — дасть бог, утопчемо! — спокійно вставляє Яків, сміливо пробіраючись поміж буйними бур'янами та густим гиллям лози. За ним один по одному всі сховалися в кущах. Через який час там блиснув огник, і крізь віти лози пішов синенький димок. То з одного, то з другого боку куща частенько висовувалась

54