спустивши руки, не знав, кому з їх одповідати, й осміхався.
— Хлопці! — почувся дзвінкий голос школяра, що сидів на паркані й дивився на дорогу. — Наталка шумить! їй богу!.. — Хлопці кидають Піхтіра й як галич летязь до паркану.
По дорозі в школу підходила в червоному платтячку підліток-дівчинка. Вона ще здаля зачервонівшись, усміхалася.
— Наталочко, здоровенькі були! — лагідно вітався до неї щуплюватий бідовий хлопчик, зчепившись на паркан. — Я ж думав, що то сонечко сходить, коли ж то наша Наталочка йде у новій сукні.
У двір увійшла п'ятогрупниця Наталка, тихенька дівчинка з великим, гострим носом. Коло неї теж збігаються хлопці, обглядають, розпитують. До школи підходили хлопці — засмалені, смугляві, з полупленим видом, з чорними, потрісканими од літньої праці руками, і кожного з їх вітали школярі гучними викриками.
Прийшов Макар, митець на всякі вигадки, цікавий оповідач і великий насмішник; прийшли з сусіднього села славні стрільці й курії, брати Гаркавенки. Влетів у двір відомий усім забіяка Сивенко; він ще коло хвіртки зняв і кинув під паркан свитку, поплював у руки й полетів у той бік, де борюкалися між собою скілько душ школярів.
Кожний з хлопців приносив з собою до школи що-небудь нове, і загальний крик та гам усе зростав, робився повнішим, густішим.
Школа з своїм маленьким садком та подвіррям, що була така сонна та смутна влітку,
3 С. Васильченко. Твори. II.
49
