— А поверніться, синки! Цур вам, які-ж ви погані стали! — Так вітав школяр п'ятої групи народньої школи, Грицько Музиченко, своїх наречених синів Якова Кириченка та Андрія Грицюка, що після літніх канікул прийшли до школи.
Грицькові слова зразу звернули на себе увагу всіх школярів, що, не дивлячись на ранній ранок, не мало снувало вже їх по шкільному подвір'ї.
— Бульба з синами зустрічається! — пішло по двору, і з усіх кутків зразу позбігалися хлопці й тісно оточили цікаву групу.
„Бульба“, чорнявий хлопець років чотирнадцяти, стояв серед двору, заломивши гордовито на голові шапку і взявшись у боки руками. Насунувши картузи на очи і для більшої картинности запровадивши по пальцю в рот, проти його стояли з понуреними головами його сини кремезний, суворкуватий Яків та тонкий Андрій.
— Не смійся, батьку, не смійся! — з-під лоба позираючи на Грицька і не виймаючи з рота пальця, хриплим баском промовив Яків.
— А чого-б і не посміятися!
— Пику натовчу, хоч ти мені й батько.
47
