Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/366

Цю сторінку схвалено

На городі стовпчики, —
Роди, боже, хлопчики,
А дівчат не роди,
Бо то — сами іроди…

Поскулювались, позамотувались, сплять. Усе — майбутні зорі нового життя. З темряви у биті вікна летять білі папірці — сніг.

Деренчять шибки, вітер над сонними ходить, лахміття торкає. Вскочить у трубу, прибере живого голосу, заводить, як по нотах:

… Ой буде-ж нас, не-не-не…
По го-ра-ах, по-о-о до-ли-нах…

Далі: дверима! Вікнами! Желізом на даху!

— Гу — гу-у!..