личчя її все горіло і розгоралося, як перед зіходом сонця на поранні тло ясного неба.
І довго чути було тієї ночи серед тиші сну їх тиху розмову і боязкий сміх. Здавалося, двоє таємних змовців радилися святкової ночі на завтра впорядити ще більше свято, з якого здивуються і звеселяться усі люде.
Місяць дослухався й дослухався їхньої мови, здіймався все вище над ними, де-далі все мінився і блід, ніби чув щось недобре, чому зарадити не міг…
Минуло літо і осінь. Минула й зима. Знову розвивалися сади, ховаючи кам'яні будови міста під свої тіні.
Кучеряві яблуні і груші в білому цвіту. Як заквітчані на шлюб дівчата, пишаючись, визирали вони скрізь із садів, ніби дожидаючи того, кому судились.
Вже високо піднялося на небі сонце, а по улицях в місті не було помітно ні звичайного мирного гомону, ні працьовитої метушні.
Тиша важка, як камінь, і грізна, як божа кара, висіла над улицями. Десь тільки дальше, в центрі міста чути було якесь ритмичне грюкання та глухий гук, що скидався на шум недалекого урагану.
По найглухіших переулках, по загородних бескеттях і кругах мовчки, як тіні, бігли кудись обшарпані люде, навантажені усяким злиденним збіжжям і дрантям. Багато з їх волочили за собою переляканих дітей, що, не встигаючи бігти за великими, спотикались, губили свої шапки й черевики, до крови об бурк роз-
