ночної тіні й срібного проміння, як на дні прозорої води, бренять потьмарені, кольорові головки польових квіток; під ними баговинням поплутались їх тіні, і здається — на старому, сумному кладовищі, на потрухлих, поламаних хрестах виріс живий, свіжий квітник. Запахло деревієм, буркунами… З-під мертвого покривала вийшла красуня ніч, ніч травнівка в шовках, в дорогих каміннях, в срібних мережевах, ніч лікарка, шептуха з пахощами, з любощами, з купільними травами, з цілющими зіллями.
Здається, було для очей помітно, як рухається вона в своїй невідомій подорожі, невідомо звідки й куди. Поволі-поволі гонить невидимкою хвилею місяць по блакиті, і вся блакить, як безмежна вода сунеться. Внизу на тінях, як на човнах плинуть скрізь дерева й кущі; хтось міцно й напружено керує човнами й випливає з кущами на світ. І така привабна ця таємна подорож, і повна радощів, химерних снів і обмар, що бажається без кінця плисти цю чарівну плинь, плисти й самому горіти іскрою, і не гаснути.
А прапор під ялиною сяє, як полум'я білим, тихим і радісним світом, віє білими чарами, як животворчими пахощами. І світ став широкий-широкий і вільний-вільний, і стільки радощів, надій, пісень, стільки дум і мрій зразу заворушилось у ньому, що захлинались груди. Зростав гомін радісний, сміливий, повільний, як у ярмарку.
Обидва таборі перемовлялись, перегукувались і тягнулись все ближче й ближче туди, де під ялиною посланці вели тиху, таємничу нараду.
