Радісно затремтіло в грудях: так оце він такий, ворог!..
Так хвилювало в грудях колись в дитячі часи, коли, бувало, в переодягненій марі, що лякає незнайомою страхітньою машкарою, по голосу впізнаєш свого-ж рідного брата.
Засяяли на промінні простоволосі, русі голови й вороги сплелися в обіймах.
Мить тремтіли всі, як в пропасниці: це-ж давній закон ламається, це-ж чиниться чорна зрада, прокляттям запечатана, огнем і залізом заказана!
Але тут-же маяла біла правда, а за нею з темряви віків прилинув невиразний Привид.
— Я з вами, маловіри! — забреніло у кожного в душі.
І рванули якісь кайдани, кинули до ніг.
— Ура-а-а! — вирвався пекучий радісний крик.
— Віват! — гострим огнем оддалося по той бік.
Гордо й побідно маяла біла корогов: яснозоряний янгол злетів сюди, в мертву пустиню і пізньої ночи сурмив у срібні сурми — вставайте, мертві, воскресла правда, воскресла радість…
І мерці оживали: засяялі їх очи, розкувалася мова і залупав в скам'янілому царстві радісний, вільний гомін людського життя. І кругом діялось диво: чорна сутінь, де висів жах, як од світу блискавки шугнула кудись за обрії і щезла без сліду, і ніч оджила, мов окропила її живою водою. Ожив місяць, оздоровів, ожили дерева, кущі, тіні. Видно кожний листочок, кожну тінь тоненької билини. Під тканкою із
