Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/271

Цю сторінку схвалено

— А де-ж ваші, діти, тато та мама?

Переглянулись діти: зовсім не страшний. Одказали чемно: там і там.

Далі осміліли:

— Це ви прийшли до нас того, що ми вас кликали?

— Того-ж, того.

— Ви мороз?

— Мороз.

Пошепотіли діти між собою, та вже й у играшки з морозом.

— А ви-ж не поморозите нашої пшениці? — хлопчик.

Сміється мороз:

— Як дасте куті з медом, тоді не поморожу.

Дівчинка й собі:

— А ви нас не подавите? — Та й сховалась за комін, прищулилась, і язичок прикусила: слухає.

— Ні, діти, я таких не давлю.

Сидить на лавці, жартує, гостинцем манить дітей з печи, що в лісі у зайця одняв.

Осмеркло.

Аж і батько в хату:

— А хто це тут гомонить із вами?

Діти: стриб-стриб! з печи, батька за поли, шепотять:

— Тату! Тату! Хто це такий прийшов до нас?

— А ось побачимо! — бере, світить каганець.

А той з лави:

— Чи приймете за гостя, чи може з хати проженете?

— Коли добрий чоловік, — приймемо, а