Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/230

Цю сторінку схвалено

Так:

Тихо, крадькома одчинило двері, на порозі вона… Коса набік, лице шаріє, як не займеться, поблискують очи злодійкувато озирає клас.

Діти в галас:

— До нас! До нас!

Набіраю ділового вигляду, впиняю. До Тетяни сухо:

— Ви до мене, Тетяно Гнатівно?

Заскалила око:

— До вас.

— Діло маєте?

— Маю. — Запишалась.

Помічаю — одмінилася за ці тижні, мов не вона: не та мова, не той сміх, погляд сміливий, насмішкуватий.

— Не полохайтесь — я на часинку. — Іде до столу. Стала близько поруч. Зразу не каже, чого їй; нагинається над столом, дивиться.

— Що це у вас за книжка?

В грудях загуло, як у млині, гаряче в лице… Луплю очи на книжку: чорт її знає, що воно за книжка!.. Перегортаю палятурку:

— Тьху! — задачник.

Подивилась, одсунула на бік.

— Слухайте, маю до вас пильне-пильне прохання. Обіщаєте зробити?

— Що саме?

Позирнула на школярів, нижче схилила голову, почала говорити швидко, гаряче, таємниче. Що саме — зразу не збагну: пасма шовкового волосся пече мені щоку, як огнем.