Вгодований економ, що весь час вертиться і завилює тут перед пані, запозирливо дивиться по черзі на панну й юнака: в обох у їх чогось одинакові легенькі під очима темні плями, в обох на щоках міниться невгасимою крупинкою рум'янець, в обох під віями, здається, залишились іще темні жмутики од невиспаної, зорями блискучої ночи.
Економ єхидно посміхається, сам до себе крутить головою, благочестиво на шпиньках виходить у двері.
Давно вже все спить… Сяють біломурові колони будинків поміж деревами. Біліє пісок на круговині, що вирівняно перед верандою, а на піску вигріваються проти місяця кудлаті, здоровенні собаки. Далі од шляху довга шеренга гостроверхого штахеття, як густий ряд грізних списів. Буйно кохані квіти горять і мліють під місяцевим зором. Ніщо не шивовкне. Чудно, як у завороженому двірці. Крикнули десь півні… В саду на глухій алеї виявляються дві химерні тіні: одна, закутана, наступає на ногу, кульгає, друга висока запобігливо придержує під руку, вихиляється… Баба-Яга з своїм перелесником.
— Не може бути, цього бути не може! — тихо казала княгиня, збентежена і розхвильована.
— Чому-ж ви цього раніш мені не казали?
— Я не міг цьому вірити, поки не побачу сам, живовидячки — одповідав їй улесливий голос економа.
Ішли задихані, аж спотикалися.
179
