Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/158

Цю сторінку схвалено

Декілько парубків зазирали пильно у вікна; в хаті було тихо й темно, видно було, як у друге вікно, що навпроти, одсвічувало знадвору блакитне небо. Біліли подушки на полу, вимальовувалися контури печи.

Парубки пильно розглядали по хаті. Того, що хотіли, вони не бачили, і голосно базікали аби про що.

Аж ось коло того вікна, що з кімнати, радісно зарепетував, залементував хтось на увесь двір:

— Хлопці — сюди! Хрест мене вбий — тут! Хуражка з окардою лежить на столі.

На столі справді виблискував проти вікна на кашкеті срібний значок, невидима рука миттю одсунула його кудись у тінь. Парубки затупотіли під вікнами, і незабаром у вікно товпилось кілька голів.

— Де саме? де?

— Хай я проклятий буду — лежала! — клявся парубок — сховали.

І знову крик:

— Гляньте — цигарку курить!… — у темному кутку кімнати ясно для всіх блиснув необережний огник цигарки.

Закричали, загоготіли, зареготали всі. Сумніву не було. — Тут!

Напільне вікно, що в город, грюкнуло, одчинилось.

— Гу — гуп! — щось у гарбузиння. Встало: плиг, плиг!!.. по заплутах, як здоровенний собака, аж земля загула…

Гамір замовк — раптом в усіх спалахнув мисливський азарт, — мовчки, хвилею завзято ринули вслід: