Мині з нами, Мар'яно Романовно, довго розмовляти не треба. Я бачив горя в світі і ви його бачили… От ви питали мене: чому я не женився? — пригадав він. — Ех, Мар'яно Романовно, сироті женитися, як каже простонародня приказка — тільки ночи не спать. Поки був бідний, нічого не мав…
Спотикаючись і витираючи піт, Качан дотягував свою скрипучу розмову, як тупий учень старанно визубрену лекцію. Мар'яна одхилила голову вбік, зацікавлена слухала, що витьохкував недалечко в гіллі соловей. Здавалося — сміявся: „покинь, старий — лисий… покинь!!“
Несподівано десь узявся другий і над самою головою в Качана загаласував:
„Та не так! Та не так! Впіймав — стиснув, впіймав — стиснув, та й: тц! тц! Ех!!…“
Солов'ї щебечуть, а Насті на призьбі сон сниться. Сниться їй, що вона на базарі. Ранок такий ясний, та погожий, із-за церкви підбивається сонце, виплило над високими кленами та так і сяє на увесь базар. Вози, коні, люди — все аж хлюпощеться в золоті. Гомін на базарі бадьорий та дзвінкий, аж на серці ясно.
Коло возу одного селюка з свіжою рибою Гончарева невістка вже завелася з насінницею Шарківною. Молодиця скаже слово — двоє, та й замовкне, а Шарківна її повіває, і головою мотає, й дулями присукує, почитує
