Цю сторінку схвалено
А дядьо сів на лаву, меншого взяв на руки, а Колю посадив поруч і став їм довго розказувати про маму. Казав, що мама їх не забула, що вона дивиться на їх з неба, бога за них благає, щоб дав їм долю щасливу. Казав, що коли вони плачуть, то й вона там плаче.
Хлопці прищулились, як пташенята, слухають. А дядьо все розказує, розказує, а сльози котяться по його смуглявому, вітром запаленому обличчю.
А десь дзвони серед ночи гудуть-гудуть. Замовкнуть, прислухаються, та й знову загомонять, немов розказують про те, що там почули.
1912.
