мовив старшина, — це через те, що ви лічите: ось не лічіть — зразу закурю.
Та писарь вже пролупався і йому забажалось пожартувати. Старшина помалу розгарячився, й сірники гасились і летіли в сніг один за одним, насилу писарь вспівав лічити.
— Та ось годі бо!.. я-ж бо вас прошу! — промовив старшина, почуваючи, що розбирало його зло.
Писарь, закутуючись у кожух, поволі лічив:
— Двадцять три, двадцять чотири, двадцять п'ять…
Старшина вийняв з рота люльку, зі-зла, боком глянув на писаря; потім плюнув і знов узяв люльку в зуби.
— Як-би знаття, що в неділю буде година, то в суботу з вечора виїхати-б на села податки виправляти, — діловито став говорити він.
— Ум.. — мурчить писарь.
— А то як не зберем до першого, — помалу розвозить старшина, тимчасом крадькома виймаючи сірник з коробки, — то знову поштрафують, як було минулого року. — Тут він стиха черкнув сірник.
— Ех-хе-хе! — позіхнув писарь: — двадцять вісім!
— Антоне Агафоновичу! — Писарь мовчав.
Помацавши в коробочці, старшина знайшов там тільки одного сірника. Сплюнувши на бік, він хутчій погнав коняку.
— Всі сірники витратив, і не закурив через вас! — промовив він сердито і глянув на писаря. Той схилив голову й дрімав. Старшина помалу став здержувати коняку. Схилившись низенько
88
