Я вийняв коробочку „Мечти“ і став закурювать.
— Чи розумієш ти мене, нещасне творіння? — блиснув я на королівну очима, запалюючи сірник.
Не знаю, чого я сподівався од неї, тільки коли голівка королівни раптом схопилася з плеча матери, і очі, що дрімали перше, глянули на мене, ясно загорівшись радістю, — я охолов…
Глянув зі-скоса на свого сусіда, подумавши, що може то до його звертаються ті очі.
Рудий, бородатий єврей спав, схиливши голову на груди, аж харчав.
Я сховав голову в темний куток.
— Щоб не вийшло справді ще якоїсь чортівні, — думав я, мліючи од несподіванки.
— Ні, цього бути не може! — запротестувала вся моя душа. — Може тінь од гіллячки промайнула на її лиці, чи промінь заграв в очах, а мені приверзлося не знати що. — Я висунув голову з тіни й крадькома глянув.
Личко радісно осміхалось мені, і кивало й моргало, в очах світилась і надія й прохання.
„Зрозуміла!“ — подумав я і дух мені захоплює. Набрався сміливости й пригнувся до неї ближче. Королівна приставила долоню до губ, моргнула очима на мою руку, де курилася цигарка, й виразно прошепотіла:
— Бичка…[1]
Дивлюсь отетерівши.
Бона зирнула з осторогою на матір, потім
78
- ↑ Недокурок.
