Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/79

Цю сторінку схвалено

Я вийняв коробочку „Мечти“ і став закурювать.

— Чи розумієш ти мене, нещасне творіння? — блиснув я на королівну очима, запалюючи сірник.

Не знаю, чого я сподівався од неї, тільки коли голівка королівни раптом схопилася з плеча матери, і очі, що дрімали перше, глянули на мене, ясно загорівшись радістю, — я охолов…

Глянув зі-скоса на свого сусіда, подумавши, що може то до його звертаються ті очі.

Рудий, бородатий єврей спав, схиливши голову на груди, аж харчав.

Я сховав голову в темний куток.

— Щоб не вийшло справді ще якоїсь чортівні, — думав я, мліючи од несподіванки.

— Ні, цього бути не може! — запротестувала вся моя душа. — Може тінь од гіллячки промайнула на її лиці, чи промінь заграв в очах, а мені приверзлося не знати що. — Я висунув голову з тіни й крадькома глянув.

Личко радісно осміхалось мені, і кивало й моргало, в очах світилась і надія й прохання.

„Зрозуміла!“ — подумав я і дух мені захоплює. Набрався сміливости й пригнувся до неї ближче. Королівна приставила долоню до губ, моргнула очима на мою руку, де курилася цигарка, й виразно прошепотіла:

— Бичка…[1]

Дивлюсь отетерівши.

Бона зирнула з осторогою на матір, потім

78

  1. Недокурок.