його плече, теж зазирав на їх і говорив: — покинь, їй-богу, покинь!
Недбай мовчки вибрав один сухар, і він затріщав у нього під міцними зубами…
— Можна! — весело кивнув він головою і протяг руку з сухарями до товариша.
— Чудний ти, їй-богу… — казав соромлячись той.
— Бери, бери! — весело казав Недбай.
Червоніючи й осміхаючись, Петльований протяг помаленьку делікатні свої пальці й потяг одного сухаря…
— Зажди трохи! — сказав Недбай, — коли баль, так баль! У мене десь є олія, що купив староста для замазки на вікна: тепер вона якраз нам згодиться! — і через який час Недбай таскав із кухні маленький, засмальцьований горщичок з олією.
Повечерявши та помолившись богу, шкільний сторож дід Гордій надів кожуха і вийшов з своєї хати, щоб іти на ніч до школи. Ступає собі Гордій помаленьку, рипить сніг під його чобітьми, дивиться на зоряне небо. — Так тихо, так ясно, — думає собі Гордій. — Справедливо, що святий вечір… Це-ж не даром цеї ночи Христос нарождається.
Слава ті рожденному
В яслі положенному, —
підспівує він собі стиха слова колядки.
— І як ото воно, сердечне, витримало під такий мороз у яслях! — дивується Гордій, — сказано святеє: і мороз не бере його…
61
