цілий день носив він у петельці дві квіточки. Подумає: і в драному дівчина, й учиться не дуже добре, а мабуть любить мене більше за всіх…
— А як довідається, що сестра моя — Мариня?.. В Усті похололо на серці, — ух, як соромно буде, як боляче! — Міцно заплющила очі й закусила губу; стало гаряче в щоки, в уха. — Господи, зроби так, щоб він не довідався про це ніколи, ніколи!.. — подумала вона.
— А як дознається?.. Ну що-ж, — я тоді розкажу йому по правді все, все… — Устина обгорнула рукою волошки, схилилась і сльозинка викотилася у неї з очей. Задумалася й потім зразу кинулась; Мариня теж згадує щось про вчителя… Яке їй діло до його?! — прищулилась, прислухалась… Щось стукнуло в голову, огонь пішов по тілі й вона миттю зірвалась з місця.
— Брешеш, брешеш, паплюго! — крикнула вона на всю хату. — Хіба я не знаю, де ти була?.. Ти з прикажчиками в якономії по бур'янах таскалась, а вчитель тебе на поріг не пустить!
Мати й дочка обірвали розмову.
— Чого ти репетуєш, дурна! — обізвалася мати. — Ну, зайшла до вчителя, книжечки почитати, та хіба це що?… Тобі-ж завтра рано до школи йти — лягай спатки, — ласкаво додала вона, — а завтра встанеш раненько та наламаєш ще на городі бузочку вчителеві.
Устя душею почула страшну для неї правду. Почуття сорому, якого не вимовити словами, немов полум'ям опалило всю її душу, і дівчині хотілося завищати од болю. „А як-же мені в
54
