ніли, затуляючи собою мало не все вікно. Волохата тінь од їх упала на стіл. Немов аж потемнішало в хаті од їх, покращало… А за ними видко через вікно місяць у далекому небі; до його боязко крадуться волохаті з білими крайками хмаринки, немов рибки на огонь плинуть…
Очі склепаються…
— А-ги!.. Держи!.. лови!.. — зчинився галас під хатою. Затюкали, заверещали, ногами затупотіли. Затріщав тин на городі, щось шугнуло в гудину, зашуміло зеленням і бігло до дверей. За ним — свист, регіт…
Устина кинулася, як метіль, до вікна.
— Мамо! мамо! — швиденько, крізь сльози, стала вона будити матір. — Мамо! ось просніться!
— А що там? — жахнулася зо сну мати.
— Не чуєте?.. здається знову парубки впіймали Мариню! — з болем промовила Устина й заплакала.
Заторигало щось сінешними дверима — сильно, нетерпляче.
Мати зірвалася з постелі і в сорочці, з розпущеною косою, як молода, метнулася в сіни.
Заторохтів засов, зарипіли двері, потім знову хряснули, зачинились. Знову грюкнув засов, аж завищав. Схлипуючи й важко дихаючи, в хату вбігла дівчина, розпатлана, розхристана; спідниця зсунулася із стану й волочилась по долівці, крізь розпанаханий рукав сорочки світить голе тіло. Слідом за нею — мати. Під хатою загомоніли парубочі голоси… регіт, непотребні слова… Щось скілько разів ториг-
51
