— Що ти там пораєшся? — промовила вона хрипко.
— Та нічого… спіть собі! — тихо одмовила дівчинка.
— Вечеряти вдруге збираєшся, чи що? — допитувалась мати.
— Та нічого — кажу-ж вам! — нетерпляче заспокоювала її дівчинка. — Волошки поставила в воду, щоб не зів'яли до ранку, — сказала спокійно далі.
Мати позіхнула.
— Возиться з ними, немов справді з чим путнім. Спала-б краще.
Устина мовчала.
— Що-ж, хоч десять копійок дасть він тобі за них? — ліниво спитала мати, протираючи рукою очі.
— А… одчепіться! — здвигнула плечем Устина, — вам усе-б тільки гроші та гроші!..
— А що-ж — хіба ото даром стільки лазила та ячмінь толочила! Хоч він твій учитель, та за те-ж йому гроші платять… Хай і він платить.
— Не ваше діло! — грубо одрізала дівчина.
— Ну, ну! — ти не дуже мені… а то будуть у помийниці твої волошки! — посварилася мати.
— А як-же… — спокійно одмовила Устина.
Мати замовкла, голосно позіхнула й повернулася до стіни. В хаті знову стихло. Устина принесла й виставила на вікні проти місяця глек з волошками, потім пішла й лягла. Поклавши щоку на долоню, вона боком дивилася на вікно.
Сині волошки проти місяця ще більше си-
50
