— А нічого собі…
І знову:
— Помо-о-о…
І подавсь, подавсь, подавсь, кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів.
Комарі, мушки, усякі кузки запищали цілими роями, кожне по-свойому, як той голосливий хор.
— І… і… і… і…
Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церкві, підспівує їм тоненьким голоском, лад дає:
— Господи по-ми-и-и…
Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні струни вдарив невидимий цимбалист.
Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи.
Святі кравчики зашуміли на срібних машинках.
І роботу роблять, і службу божу правлять.
Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу:
Бом, Дзень.
Сав-ка вмер!
Положили Сав-ку!
На ду-бову лав-ку!
Лав-ка гнеть-ся,
Сав-ка смієть-ся!
Припікає сонце, парить починає — і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко
47
