А Семен їй докірливо одповідає:
— Не знаєте куди — в пекло!
— А на кого-ж ти, мій голубчику, покидаєш?!
— Ага, тепер „голубчику“, — думає собі Семен, а тоді — „басурмен“! — Ні, несіть далі — не встану.
Аж ось і яма вже близько.
Тут Семен засовався на місці й кашлянув.
— Щоб, чого доброго, справді, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, — подумав він боязко, уже тільки сам собі. — Ні, нехай яма буде ще далеко-далеко-далеко…
Сонце підбилося вище на небо і стало через бур'яни гріти на Семена. За городами видно небо синє-синє та кругле, ніби велетенська полив'яна піч випалюється на огні, міниться, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг.
Дивиться Семен — квітки злодійкувато повиставляли головки з трави, та всі, як одна, моргають йому:
— Тікай, Семене, сюди! Тікай, Семене, сюди!
У Семена в голові думки плутаються, похорон зразу ліквідується: тільки хотіли його вкинути в яму — він з труни, та далі! А піп за ним із кадилом: держи, лови його! Мати: то це ти дурив мене, лоботрясе? — Стій-же ти, кателику, вернешся додому!
У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтриманим сміхом.
Схопившись, вистрибом через капусту, че-
45
