як світ. „Чого-ж то він зазирає в комору?“ — думає собі Семен. Далі, кинувшись, гукає, як несамовитий:
— Мамо! собака до сала в комору лізе!
— Де? — ще голосніше крикнула перелякана мати.
Семен схоплюється на ноги і трьома пучками, які в нього були складені для хреста, показує на двері:
— А дивіться!
Мати щось кинула, щось ухопила і зникла за дверима, як буря.
Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі і солодко-солодко потягнувся.
Далі засміявся, підстрибнув і тихенько, навшпинках почав витанцьовувати.
— Тра-та-та! Тра-та-та!
Сіла баба на кота!..
А в хаті тихо, тільки піч сама собі порядкує — топиться.
Семен відразу змовкає. Очі його загораються радісним, розбійницьким блиском,
Зирк, зирк! — ними по хаті.
На вікні — великий недокурок, що батько ще звечора забув.
У Семена — аж ноги затремтіли; вхопив він його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється.
Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, — прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс — він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він
43
